ЗАШЛЮ́БИТИ, блю, биш; мн. зашлю́блять; док., перех., заст. Одружити. Ах мати, не знати, чи рада тому, може тя [тебе] зашлюбить кому іншому? (Чуб., V, 1874, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 416.

Зашлю́бити, блю, биш, гл. Сочетать бракомъ. Ах мати, не знати, чи рада тому, може тя зашлюбить кому иншому. Чуб. V. 137.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 118.