ЗАШИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАШИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Шиючи, скріплювати краї отвору, дірки і т. ін., лагодити що-небудь порване. Бабуся побурчала трохи й почала зашивати дірки на пальті (Сміл., Сашко, 1957, 13); І пити дасть [Марія], і отрясе, Одує прах з його хітона, Зашиє дірочку та знову Під смокву піде (Шевч., II, 1953, 321); Навіть дома, коли мати по гарячих слідах зашивала йому розпанахану сорочку або штанці, він проявляв нетерпіння (Тют., Вир, 1964, 26); // З’єднувати спеціальними нитками і т. ін. краї рани після операції, поранення тощо. Павло швидко зашив глибоку рану (Кучер, Голод, 1961, 431).
Заши́ти на живу́ ни́тку — зашити нашвидку, будь-як; заметати. Вона вийшла з зали, вбігла в кабінет, розпорола підбійку в сукні, підмостила вати, зашила на живу нитку й знов наділа (Н.-Лев., III, 1956, 215).
◊ Заши́ти ро́зум — за народним повір’ям, позбавити розуму, латаючи одяг, пришиваючи до нього гудзика і т. ін. на людині. Вона сіла до столу, завбачливо взяла в зуби соломину, щоб, за народним повір’ям, не зашити собі розуму, і латала спідницю (Чорн., Потік.., 1956, 230); Заши́ти ро́та кому — примусити мовчати.
2. Помістивши що-небудь (рідко кого-небудь) у середину чогось, закріплювати швом. Один давніший ректор був скупий, складав гроші і мав звичай зашивати банкноти в ковнірі (Фр., IV, 1950, 203); — Я звелю зашити її [Паміру] в мішок та кинути в море! — сказала цариця з злістю (Н.-Лев., IV, 1956, 27).
3. чим. Вишиваючи, вкривати тканину певним видом вишивки. Зашивати гладдю; Зашивати хрестиком; // Пришиваючи, вкривати що-небудь якимись прикрасами. Зашивати бісером.
4. спец. Оббивати дошками, тесом і т. ін. Одну або навіть дві підвітряні сторони альтанки роблять глухими (зашивають дошками, щільно заплітають лозою і т. д.) (Жилий буд. колгоспника, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 413.