ЗАЧУ́ЧВЕРІТИ, ію, ієш, док., розм. Ослабнути, одночасно споганівши (про людей, тварин). Недаремно мовиться, що зачучверіле порося і воші заїдають. А він [Михайло] і зовсім зачучверів… (Збан., Сеспель, 1961, 222); // Стати чахлим, зачахнути (про рослини). Зачучверіти, як трава в спеку.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 411.