ЗАЧУ́ЧВЕРІЛИЙ, а, е, розм. Те саме, що зачу́чверений. Жінчина рідня ніколи не радувала Аркадія Валеріановича — ці золотушні пагони старовинного дворянського роду нездатні були дати хоч який-небудь зачучверілий цвіт на теперішній землі (Стельмах, Хліб.., 1959, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 411.