ЗАЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. тільки док. Почати чухати. Книш і Рубець зареготалися, а Проценко, засовавшись і зачухавши потилицю, сказав: — Уже мені сі баби! (Мирний, III, 1954, 270).

2. перен., жарт. Виправляти наслідки якої-небудь невдачі. За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує (Вишня, І, 1956, 256); [Панас Захарович:] Пора гаряча, пора. Тут день проспи, то потім і за рік не зачухаєш (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 411.