ЗАЧИНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАЧИНИ́ТИСЯ, чиню́ся, чи́нишся, док.
1. Прихилятися (про двері, вікно і т. ін.), перешкоджаючи, припиняючи вхід, доступ у приміщення чи вихід назовні. До мене-то, ніде правди діти, йшли старости, так що в М’ясниці й двері не зачинялись (Н.-Лев., II, 1956, 19); Брама зачинилася, і знову заскреготав замок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 85); // Ставати недоступним для входу, проникнення всередину чи виходу назовні. Миша, ускочивши в мишоловку, котра з грюком зачинилася, бігає-метушиться (Мирний, І, 1954, 355); * Образно. З того ж часу, коли він спостеріг, що вона криється з чимсь від його і що якийсь куток душі її вже зачинився перед ним, щось немов увірвалося у серці, намутилися думки (Л. Янов., І, 1959, 369); // рідко. Те саме, що замика́тися 2. Вовк до неї [лисички], хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася (Укр.. казки, 1951, 33).
2. Лишатися на самоті, уникати інших, закрившись, замкнувшись де-небудь. — От воно що! — думав він, —от чого коханий тесть зачиняється в хаті, ховається від людей! (Коцюб., III, 1956, 9); Од всіх в світелці зачинившись [Венера], Себе там стала розглядать (Котл., І, 1952, 208); Зараз і старого покликали; зачинилися з ним, а зачинившися, стали прохати,— попадя словами, а мати моя сльозами (Вовчок, VI, 1956, 222).
3. Припиняти, переривати свою роботу, діяльність (про якусь установу, підприємство і т. ін.). Ще сонце не зайшло, а вже крамниці почали зачинятись (Коцюб., II, 1955, 175).
4. тільки недок. Пас. до зачиня́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 404.