ЗАЧИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зачини́ти. Вікна були щільно зачинені і віконниці взято на прогоничі (Смолич, Мир.., 1958, 72); Колись так само, як Іван, він мріяв про гімназію, але двері школи перед ним були наглухо зачинені (Чорн., Визвол. земля, 1959, 21); А ждала вона [Катря] так, як от пташки сидять у клітці,— що вже нікуди летіти, то б’ються, де зачинені (Вовчок, І, 1955, 202); Пробула [у Відні] аж чотири дні, ..другого дня була неділя, отже скрізь все було зачинене (Л. Укр., V, 1956, 418); // зачи́нено, безос. присудк. сл. Як прийшли чоловіки до шинку — зачинено; почали стукати — не відчиняють (Вовчок, І, 1955, 247); [Олімпіада Іванівна:] Що се тут таке? (Побачивши дітей). Ну, скажіть на милість бога! Ви сюди як влізли? [Хлопчик:] Там не зачинено… (Л. Укр., II, 1951,19); Їхня [моряків] землянка стоїть ген під горою, біля неї порожньо, двері зачинено (Кучер, Чорноморці,1956, 424).

◊ При зачи́нених две́рях — без допуску сторонніх.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 404.