ЗАЧА́ЄНО, присл. Приховано, крадькома. Вона [Катерина], аж тепер домислившись, зачаєно спитала: — Може, котромусь козакові моя небога до серця припала? (Панч, III, 1956, 164); * Образно. Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари, що сунулися низом зачаєно, тихо (Кобр., Вибр., 1954, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 400.