ЗАЦІЛО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Довго цілувати, вкривати поцілунками кого-небудь; втомлювати цілуючи. Федір, п’яніючи від несподіваного щастя, обхопив їх обох [Валентину з Олегом] і почав ревно заціловувати (Руд., Вітер.., 1958, 149); Данилові трусила [Марина] руку кілька хвилин, а Тосю пообіцяла зацілувати до смерті (Смолич, Мир.., 1958, 44); * Образно. Лози віти простягають, Щоб обняти срібну хвилю І на смерть зацілувать (Олесь, Вибр., 1958, 46).

2. тільки док. Почати цілувати. Іван ухопив дружину в обійми і зацілував її в червоні, як жар, губи і в очі з чорними віями (Чорн., Потік.., 1956, 191); * Образно. За тиждень до Жовтневих свят знову потеплішало. Розірвавши запону сірих хмар, сонце жадібно зацілувало вимучену вітрами землю (Логв., Літа.., 1960, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 397.