ЗАЦЬКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЦЬКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. ким. Переслідуючи, добувати звіра на полюванні за допомогою собак чи ловчих птахів; // Випускати собак або диких звірів, натравляючи на кого-небудь, спонукаючи загризти. До останнього часу Вітрова Балка ждала завжди князя й терпіла його з гістьми як справжнє своє нещастя. Ні в степу робити тоді через них, дітей на пашу з худобою вирядити страшно — або кіньми стопчуть (бувало ж таке), а худобину чи сп’яна підстрелять, чи на розвагу собі хортами зацькують (бувало ж, що й розривали) (Головко, II, 1957, 236); І для кожного господар мав гостинне слово, навіть для того, кого б іншим разом охоче зацькував ведмедем або собаками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 99); * Образно. Муко! Муко! О скорб моя, моя печаль! Чи ти минеш коли? Чи псами Царі з міністрами-рабами Тебе, о люту, зацькують! (Шевч., II, 1953, 356).

2. перен., розм. Замучувати людину постійним переслідуванням, зводячи на неї наклепи, чіпляючись без причини. — Чому критика інших вам подобається, а коли критикувати вас, то..— Значить, ви вирішили зацькувати, просто зацькувати мене? Білозубові не ставало повітря в грудях (Собко, Біле полум’я, 1952, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 399.