ЗАЦИБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Піти, роблячи широкі кроки. Заклав [пан] руки в кишені, штани на йому чорні, а куртка біла — і знов зацибав по луці, як чорногуз (Коцюб., II, 1955, 63); Незграбно розкидаючи журавлиними ногами, він зацибав назустріч начальникові школи (Добр., Ол. солдатики, 1961, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 396.