ЗАЦЕБЕНІ́ТИ, ни́ть, док., розм. Политися з силою. — Покоївка Вустя несла коштовний посуд панам чай пити, а цей Дюпре звідки візьмись та її за литку, так що й кров зацебеніла на підлогу (Кочура, Зол. грамота, 1960, 102); Схопився [Прокоша] рукою за груди. Крізь довгі, сухі пальці зацебеніла кров (Збан., Сеспель, 1961, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 396.