ЗАЦВІТА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док., без додатка і чим.
1. Починати цвісти, вкриватися квітками; розцвітати. Весна йде та йде. Сонечко блищить і горить; гаї розвиваються; садки зацвітають (Вовчок, І, 1955, 183); Скільки око сягало, червоніло там усе роздолля, бо саме зацвітав воронець, тонколиста півонія степу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 93); На спеці луг не зацвіте, Коли не бризне дощик літом, Хіба бур’яном проросте, А не травицею та квітом (Граб., І, 1959, 189); У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки (Гонч., Вибр., 1959, 107); Зелений степ зацвів маками (Стельмах, Жито.., 1954, 49); * Образно. Зацвіла світлиця о. Хведора дівочими личками та все чорними очима та чорними бровами (Н.-Лев., І, 1956, 136).
2. перен. З’являтися, виділяючись яскравим кольором. Навколо зацвітало яскраве святкове вбрання молодиць і дівчат (Стельмах, На.. землі, 1949, 544); Поліцаї ще в лісах ховались, та вже страх їх злобу повалив, а по селах — воля небувала — прапори червоні зацвіли (Гавр., Вибр., 1949, 66); // Починати блищати, сяяти, світитися. В небі хмари біжать… може, буде гроза? Зацвіли блискавиці над гаєм… (Сос., І, 1947, 88); В синьому небі зоря зацвіла (Павл., Бистрина, 1959, 144).
3. перен. Вступати в пору розквіту фізичних і духовних сил, молодості, краси. — Зацвітає наша Марія, мов калина (Кучер, Чорноморці, 1956, 443); Зацвіла вона повним цвітом, і залюбував він дівчиною (Вовчок, Вибр., 1937, 220); // Ставати радісним, пожвавленим (про очі, обличчя і т. ін.); вкриватися рум’янцем. Далі звів [Андрій] очі на Тетяну і знову синьо зацвіли вони у його (Вас., II, 1959, 83); Щоки в неї зацвіли на весняному сонці, як калина в зеленому лузі (Н.-Лев., III, 1956, 322); — Салют Устині Гаврилівні! В Устини зацвіло обличчя, а під тонкою кофточкою забилося схвильоване серце (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 69); *У порівн. Раптом так і змінилось обличчя — мов зацвіла [дівчина]. Іде Сашко по вулиці (Головко, І, 1957, 304).
4. перен. Починати процвітати, успішно розвиватися. Панське господарство, котре Гершко вважав своїм, зацвіло (Фр., III, 1950, 42); Ще зацвіте життя веселе. Під грім і сполохи гармат, в свої міста й кохані села ми ще повернемось назад (Сос., II, 1958, 205); * Образно. Таким ясним цвітом зацвіла знов наша доля, морозом прибита (Барв., Опов.., 1902, 96).
ЗАЦВІТА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ЗАЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док., без додатка і чим. Вкриватися цвіллю, пліснявіти. Паска була сливе порожня і всередині зацвіла (Н.-Лев., III, 1956, 206); Та така ж стара та древня [хата] — років зо сто їй, напевно: стріха мохом поросла, призьба цвіллю зацвіла (Забіла, У.. світ, 1960, 134); // Вкриватися зеленню, зеленіти (про стоячу воду). Під ним [місточком] ще не висохли весняні калюжі — аж зацвіли, позеленіли (Мирний, II, 1954, 32); // Вкриватися плямами (про скло, метал і т. ін.). — Зореносець! — сказав садівничий, І знак, що зацвів і зітерся. На дужу свою долоню, мов крові шматок, положив (Бажан, Вибр., 1940, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 395 - 396.