ЗА́ХІДНИЙ, а, е. Прикм. до за́хід1; протилежне східний. В обличчя віяв холодний західний вітер (Кучер, Чорноморці, 1956, 284); Усі сучасні слов’янські мови поділяються на три групи: східну, південну і західну (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 21); Місячне проміння пробивалось крізь порвані хмари, що поблідли і тихо сунулись на схід, одкриваючи західний край неба (Л. Укр., III, 1952, 565); На західній околиці села, біля самого байраку, живе Йосип Вихор (Тют., Вир, 1964, 6); Західна преса писала, що на Кримському перешийку, на цій ключовій позиції, може бути зведена фортеця, не менша по значенню, ніж Гібралтар чи Суец (Гончар, II, 1959, 353).
ЗАХІ́ДНИЙ, а, е.
1. Стос. до заходу (див. за́хі́д3 3). Михалчевський роздивлявся на Василину, освічену тихим західним світом (Н.-Лев., II, 1956, 132).
2. діал. Який заходить за обрій (перев. про сонце). Коло молодих сосонок,— як чудово грає між ними багряний промінь західного сонця! (Л. Укр., III, 1952, 521); Західне сонце пускало понад лугами рожевий туман (Тют., Вир, 1964, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 381.