ЗАХТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш; мн. захтя́ть; док., діал. Захотіти. — Пиріжка? — лютує Уляна.— А щоб ти холери наївся! Бач, чого захтіло, сміття нікчемне? (Коцюб., І, 1955, 441); [Пані:] Погано, бач, живеться їм [кріпакам], так ще волі захтіли (Вас., III, 1960, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 394.