ЗАХО́ЖИЙ, а, е, розм. Який прийшов, приїхав і т. ін. звідки-небудь. — Чи ти, Василино, стеблівська, чи захожа? — спитав Мина (Н.-Лев., II, 1956, 112); Пішов [козак] на двір, знайшов прутик і, зробивши з нього хрестик, ввіткнув серед кімнати: господар побачить і знатиме, що в домі була захожа людина й відвідала хліба-солі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23);// у знач. ім. захо́жий, жого, ч.; захо́жа, жої, ж. Немісцева людина. Жінка й парубок ще довго стояли — дивились услід, аж поки не скрився захожий з очей у кривій вулиці (Мирний, II, 1954, 38); Захожий, голосно зареготавши, спитав: — А, то це ви і є сьоме чудо світу? (Дмит., Розлука, 1957, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 389.