ЗАХМЕЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док., рідко. Те саме, що захмелі́ти. Здається, Федір і захмелився добре (Мирний, IV, 1955, 233); [Катря:] Полечу я зозулею до нього, до мого милого, край віконечка сяду, закую-зястогну, тугою обійму його серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися… (Стар., Вибр., 1959, 217).

◊ Голова́ захмели́ться кому, у кого — хтось захмеліє, сп’яніє від чого-небудь. У саду листя шаруділо під ногами і так гостро запахло осінню, аж голова дівчині захмелилася (Головко, II, 1957, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 384.