ЗАХМА́РЮВАТИСЯ, юється, недок., ЗАХМА́РИТИСЯ, иться, док.
1. Вкриватися, заволікатися (частіше хмарами). Дні все коротшають, міняться, гляне сонечко й знову захмариться… (Л. Укр., І, 1951, 226); Вирішили проситись на нічліг, тим паче, що небо захмарилось і почав накрапувати дощ (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 125); // безос. І вітер зривався. Отож — Захмарилось, блискало збоку… Іду і міркую: от-от піде дощ! (С. Ол., Вибр., 1959, 92); * Образно. Сиділи й мовчали. Мовчала й темна ніч. Глянула зорями так ніжно й ласкаво та й захмарилася (Головко, І, 1957, 123).
2. перен.., розм. Затьмарюватися, затемнюватися чим-небудь. * Образно. [Оксана:] Остання надія захмарилась (Кроп., І, 1958, 416); Дух Трипілля, дух свободи, Що од Леніна у нас, В лавах дужого народу Не захмаривсь, не загас (Ус., Лави.., 1948, 145).
3. перен. Ставати сумним, похмурим; засмучуватися. І захмаривсь гетьман (Граб., І, 1959, 297); // Набувати сумного, похмурого виразу. Максимове обличчя захмарюється тривогою передбурі (Бабляк, Літопис.., 1961, 6); В міру того, як балакучий Судислав розказував свої вістки, чоло воєводи захмарювалося сумом та гнівом (Оп., Іду.., 1958, 647).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 384.