ЗАХМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до захма́рити 2, 3. Коли в небі є трохи голубого — є колір [у фільмі], якщо небо зовсім захмарене, колір не виходить (Довж., III, 1960, 289); Я пам’ятаю повсякчасно — в степу, захмаренім димами, бувало тільки сонце згасне,— копри здіймаються зірками (Рудь, Дон. зорі, 1958, 61); // захма́рено, безос. присудк. сл. Небо захмарено, осінню віє (Олесь, Вибр., 1958, 72).

2. у знач. прикм., перен. Похмурий, сумний. — Ну, конче треба було когось дратувати,— підійшов з докором до нього захмарений Джіафер (Коцюб., II, 1955, 155); Андрій мовчки, з захмареним обличчям, подав руку одному німцеві (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 148); * Образно. То був тяжкий і вкрай захмарений рік [1942] (Мас., Життя.., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 384 - 385.