ЗАХЛЮ́ПУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗАХЛЮ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех. Покривати кого-, що-небудь бризками; забризкувати. Пішло їх небагато, якихось півдесятка хистких човнів. Хвилі кидали ними в різні боки, розносили їх, захлюпуючи бризками (Довж., І, 1958, 317); Раптом ззаду почувся крик: — Розступіться! дайте дорогу! І не встигли ще розступитись, коли крізь юрму пролетіло щось мокре, все у рідкому болоті, захлюпало всіх і просто кинулось до вогню (Коцюб., II, 1955, 92).
ЗАХЛЮ́ПУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗАХЛЮ́ПНУ́ТИ, хлю́пну́, хлю́пне́ш, док.
1. перех. Заливати, затоплювати (водою). Хвиля, сонечком розкута, Бережки захлюпує круті (Мал., Серце.., 1959, 101); // безос. * Образно. Невеличку кімнату захлюпнуло спільним веселим гамором (Баш, Надія, 1960, 71).
2. тільки 3 ос., неперех. Хлюпаючи, потрапляти куди-небудь. Хвилі захлюпували аж у люк (Ле, Клен. лист, 1960, 229).
3. тільки 3 ос., перех., перен. Захоплювати, підкоряти кого-небудь, опановуючи кимось (про почуття). Захлюпнула його хвиля спогаду про сьогоднішній ранок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 383.