ЗАХИ́РІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до захи́рі́ти; // у знач. прикм. У 1797 р. з наказу Павла І фельдмаршала Суворова вислали в його захиріле помістя Кончан-ське і встановили за ним принизливий нагляд (Іст. СРСР, II, 1957, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 378.

Захи́рілий, а, е. Болѣзненный, захирѣвшій.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 113.