ЗАХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док., розм. Ховатися, стаючи, розміщуючись і т. ін. позаду кого-, чого-небудь Дехто з громадян не може вдержати сміху і захиляється за сусіда (Л. Укр., III, 1952, 68); Ускочив в Остапійчин огород, захилився за тин та й дивлюся… (Мирний, II, 1954, 201); Вона не вспіла зійти з перелазу, захилитись од людей (Барв., Опов.., 1902, 111); // чим. Затулятися, загороджуватися чим-небудь. [Герцель:] Стривай, голубонько! Сьогодня [сьогодні] силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась (К.-Карий, І, 1960, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 378.

Захиля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. захили́тися, лю́ся, лишся, гл. Укрываться, укрыться за кѣмъ или чѣмъ-либо. Хоч у мене мужичок з кулачок, а я таки мужикова жінка: я за його захилюсь, захилюсь, та й нікого не боюсь, не боюсь. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 113.