ЗАХВИЛЮВА́ТИСЯ, ю́юся, ю́єшся, док.

1. Почати хвилюватися, приходити в збуджений стан, втрачаючи спокій, рівновагу; затурбуватися, занепокоїтися. Альо-ша знову захвилювався і відчув, що до горла підступає щось пекуче й вогке (Мик., II, 1957, 257); Давид аж захвилювався радісно від сибірякових слів: це ж його мрія — колектив отут, у дворі (Головко, II, 1957, 16); Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні. Захвилювалась, загомоніла Січ (Довж., І, 1958, 237).

2. тільки 3 ос., без додатка і чим. Почати коливатися, приходити в коливальний рух; заколиватися, заколихатися. Захвилювалась вода, мов жито від вітру, покотилась валами до берега (Коцюб., І, 1955, 143); Зверху справді загупали чиїсь кроки, обізвалися голоси, а в землянці захвилювався каганець (Стельмах, Правда.., 1961, 38); Приоремо цю траву, ніколи їй більше тут не рости! Зашумить, захвилюється степ пшеницею (Хор., Ковила, 1960, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 377.