ЗАХВИЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. перех. Викликати у кого-небудь почуття хвилювання; схвилювати когось. Земля ця всесильна, як мати Людини, Отож в словоблудстві по ній не ходи! Хай ранки осінні тебе захвилюють, І пара над полем в проміннях весни (Гірник, Стартують.., 1963, 12).
2. неперех. Те саме, що захвилюва́тися 2. В тій хвилі гладка поверхня озера зморщилася, захвилювала, і з нею разом захвилював також образ місяця, відбитий у воді (Фр., IV, 1950, 102); Поряд із золотими ланами пшениці захвилюють, заграють райдугою нові технічні культури (Рильський, III, 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 377.