ЗАХВА́ЛЮВАЛЬНИЙ, а, е. Який захвалює кого-, що-небудь. Закликаючи не боятись нападок реакційних журналістів, не зважати на голоси захвалювальної критики, він [Т. Шевченко] робив першу спробу критичної переоцінки явищ нової української літератури (Іст. укр. літ.. І, 1954, 244); Він якусь мить відкашлювався, поки спромігся відповісти на захвалювальні слова Кужеля (Добр., Тече річка.., 1961, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 376.