ЗАХАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм.
1. Почати харчати, видавати хрипкі звуки. Кривава смага криє запечені уста його; немов хто здавив за горло — захарчав він, застогнав… (Мирний, І, 1954, 359); // Почати видавати звуки, схожі на хрипіння. Вовк не завив, а якось захарчав, квакнув, підскочив угору і безсило опустився на землю, підгрібаючи її лапами (Стельмах, І, 1962, 208); Стінний годинник немов спросоння захарчав, пробив дванадцять (Донч., V, 1957, 381).
2. Заговорити хрипливим голосом. — А мене приймаєте? — недобре захарчав Онохрій Литка (Епік, Тв., 1958. 312); // Загавкати глухо, хрипло; загарчати. Вгамувавши собаку, що був захарчав на незнайомих, жінка, спинилася (Перв., Атака.., 1946, 138).
3. рідко. Почати хропіти (уві сні). В одну мить пірнули [хлопці] під ковдри, захропіли, засвистіли носами, захарчали сонно (Збан., Курил. о-ви, 1963, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 376.