ЗАФА́РБЛЕННЯ, я, с., рідко.

1. Дія за знач. зафа́рбити. Обличчя мав [слуга] якесь дивне, наче хворе, без звичайного переливу тонів від зафарблення кров’ю (Смолич, І, 1958, 64).

2. перен. Характерний відтінок і забарвлення. Соціальні жаргони або зникли разом з своїми носіями.., або ж віддали все, що було в них цінного, здебільшого стильове зафарблення, в загальнонаціональну мову і переосмислені в ній (Талант.., 1958, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 374.