ЗАУ́МНИЙ, а, е. Хитромудрий; нісенітний, безглуздий. — Там є величезна помилка, коли порівняти твою роботу з роботою всіх інженерів, які будували ракету. — Не розумію. Це в тебе якась заумна, шизофренічна теорія (Собко, Срібний корабель, 1961, 163); Вчителеві словесності така «філософія» в класному творі одинадцятилітнього хлопчини здалася, мабуть, дуже заумною (Донч., VI, 1957, 581); Син кріпака й революціонер, Шевченко не любив дешевої манірності і заумних викрутасів (Рад. літ-во, 2, 1964, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 373.