ЗАУВА́ЖУВАТИ і ЗАВВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАУВА́ЖИТИ і ЗАВВА́ЖИТИ, жу, жиш, док.

1. неперех. Коротко висловлювати зауваження, судження, міркування з приводу чого-небудь. Осколки глухо гуркочуть по блясі.— Наче домовики ходять,— зауважує хтось (Гончар, III, 1959, 247); Рецензент зауважував, що пафос, яким пройнято книжку, є недоречний і знижує науковий рівень праці (Жур., Звич. турботи, 1960, 11); — Я мушу зауважить, що красунь Павлусь гультяй, ледащо (Н.-Лев., IV, 1956, 247); [Олексій:] Але треба завважити і те, що найбільша провина Герщикова у тім, що він надто розумний (Кроп., V, 1959, 547).

2. неперех. Робити кому-небудь зауваження, докір, указуючи на помилку в поведінці. [Горлов:] За недостойну поведінку тут зауважую. Надалі буду вимагати по всій суворості (Корн., II, 1955, 26); Уже завважував не раз Мені майор Загреба: — Сержант, ви знаєте наказ? Так от, лежати треба! (Воскр., Цілком.., 1947, 16); Він не міг ні стати, ні поворухнутись, ні сісти за стіл, щоб йому зараз же не зауважили (Добр., Ол. солдатики, 1961, 48).

3. перех. і без додатка, розм. Звертати на кого-, що-небудь увагу; помічати. Ніхто не говорив, навіть не завважував мене (Ірчан, І, 1958, 321); Настя.. розгорнула книжку і, читаючи, пішла по хаті; коли се зауважила, що з книжки щось випало (Л. Укр., III, 1952, 586); Бронко цим разом делікатно не зауважив її зніяковіння (Вільде, Сестри.., 1958, 528); Сергій з такою ненаситною жадобою взявся за навчання, що в перший раз навіть не завважив, як просидів за столом цілу ніч (Гур., Друзі.., 1959, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 373.