ЗАТІ́СУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАТЕСА́ТИСЯ, ешу́ся, е́шешся, док.

1. розм. Пробираючись між ким-, чим-небудь, серед кого-, чого-небудь, проникати кудись. — Що се таке? — подумав Хмельницький. — Погоня? Та ні, чого б погоні затісуватись у таку непролазну гущавину? (Фр., IV, 1950, 174); На них [людей у черзі] налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу (Тют., Вир, 1960, 146); В колону, між санним обозом, затесався віз… (Шер., В партиз. загонах, 1947, 123); // тільки док., перен. Випадково або несподівано, без належних підстав проникнути в яке-небудь середовище, товариство. Ти, письмак нікчемний, — Між славетних затесався Та вже й мислиш, навіжений, Що із їми порівнявся (Манж., Тв., 1955, 262); Там, дивись, затесався якийсь телепень чи п’яничка, а там — егоїст або ханжа й перестраховщик… (Руд., Остання шабля, 1959, 282); * Образно. Вони розклали вогнище під коренем величезного бука, який не знати як затесався серед вікових дубів (Собко, Нам спокій.., 1959, 77).

2. тільки недок. Пас. до заті́сувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 353.