ЗАТІ́НЮВАТИ, юю, юєш і ЗАТІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАТІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., перех.

1. Заховувати в тіні, покривати тінню, заступаючи, закриваючи собою або чим-небудь світлові промені. Затінювати грунт можуть і широколисті дерева з густою кроною, які в мішаних насадженнях називаються тому тіньовими (Озелен. колг. села, 1955, 121); Буйна рослинність, затіняючи собою воду, не давала їй добре прогріватися (Донч., І, 1956, 51); Піски, мов сніги, біліли і виблискували, там щось за сиза полоса затінила їх (Мирний, І, 1954, 257); // Заступати, закривати джерело світла. Над лісом.. закудлатились перисті хмарки, затіняючи сонце (Трубл., І, 1955, 76).

2. перен. Робити кого-, що-небудь менш помітним, менш значним. Тема затіняє собою все поле зору, і ви в цей час ніби забуваєте, що матеріалізуватися вона може тільки при втіленні її у зримі образи (Довж., III, 1960, 300); Мажор нашого життя не затіниш ніяким затишком (Ле, Мої листи, 1945, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 352.