ЗАТУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Те саме, що затума́ни́тися. Вагони рушили. Мов плівка, затуманіло все кругом… (Сос., II, 1958, 140); Павлик стояв збентежений. Він не чекав глузування. Його банькаті, наче дві блакитні бульби, очі затуманіли (Донч., VI, 1957, 17); Зроду бравий запорожець Ні сльозинки не пролив; А тепер стоїть понурий,— Вид його затуманів (Щог., Поезії, 1958, 252).
◊ В оча́х затумані́є кому, безос.— хтось опиниться в стані, близькому до непритомності. [Василь:] На нашім кутку таких дівчат і заводу нема. Як гляне, як поведе очима, як зниже плечима, то так тобі в очах затуманіє (Кроп., II, 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 364.