ЗАТУМА́НЕННЯ, я, с. Дія за знач. затума́ни́ти і стан за знач. затума́ни́тися. — Благаю тебе, не доводи мою душу до затуманення і скажи мені, хто сей дід і про що говорили ви тої ночі? (Фр., IV, 1950, 159); Вона.. чула безтямний шепіт, що впливав на неї, ще дужче затуманюючи їй голову, і те затуманення й слова, що він їх говорив, були приємними Зіньці (Шиян, Баланда, 1957, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 364.