ЗАТУ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до затули́ти. Дід в роздумах підійшов до будівлі, вікна і двері якої були затулені матами (Стельмах, Хліб.., 1959, 428); Він стояв передо мною німий, з затуленими устами, з нерухомими скляними очима — страшний (Фр., VI, 1951, 312); // зату́лено, безос. присудк. сл. В цій хаті ще горіло світло, тільки знадвору не було видно, бо віконце було щільно затулено чорною хусткою (Григ., Вибр., 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 363.