ЗАТО́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗАТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех., техн. Робити гострим; загострювати. Зуб’я поперечної пилки заточують з обох боків, внаслідок чого вона однаково добре пиляє, рухаючись в обидва боки вздовж пропилу (Гурток «Умілі руки..», 1955, 50); Самі господарі не витримували й починали виправдуватись, що в них на шахті.. свердла не тим металом наварюють і не так заточують (Ю. Янов., II, 1958, 363).

ЗАТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ЗАТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.

1. діал. Закочувати. Заточи воза в клуню (Сл. Гр.).

2. розм. Спричинювати втрату рівноваги. Важке тіло [гайдука] захиталося, заточуючи в різні боки коня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32).

3. розм. Заносити вбік. Метіль то вбік заточить Санки, то спереду заскочить (Фр., X, 1954, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 358.

Зато́чувати, чую, єш, сов. в. заточи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Закатывать, закотить. Ой деж твої, Нечаєнку, кованії вози? Під містечком Берестечком заточені в лози. Н. п. Заточи воза в клуню. Н. Вол. у.

2) — в пику. Ударить по лицу, дать въ морду.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 109.