ЗАТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.

1. неперех. Почати торочити. Уже й дев’ятнадцятий настиг… ходжу дівкою! Люди заторочили: «Чого се, чого?» (Барв., Опов.., 1902, 89); // перех. Почати повторювати одне й те саме, перев. нісенітницю. Попугаї заторочать приказки бог зна які (Л. Укр., І, 1951, 274).

2. неперех., рідко. Замжичити (про дощ). Зранку заторочив безперестанний дощ (Смолич, II, 1958, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 357.

Заторо́чити, чу, чиш, гл.

1) Затараторить, заговорить скороговоркой. Люде заторочили: «Чого се, чого?» Г. Барв. 89.

2) — світ. = Зав’язати світ. Вх. Зн. 20.

Заторочи́ти, чу́, чи́ш, гл. Обшить бахромой, опушкой. Тра рукавиці заторочити. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 109.