ЗАТОРОХКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.
1. Підсил. до заторо́хкати. Щось заторохкотіло в віконце зсередини з хати (Григ., Вибр., 1959, 313); Тарантас виїхав з брами й заторохкотів по нерівному бруку Садової (Дмит., Наречена, 1959, 67).
2. перен., розм. Заговорити дуже швидко, скоромовкою. Дванадцятилітній головатий Гнат.. побачив Максима, показав йому язика і швидко заторохкотів: —Зайця з’їв, зайця з’їв, шкуру на голову надів (Стельмах, І, 1962, 216); -Сідайте, сідайте, голубчику. Нічого не трапилось у нас… їй-богу… Все по-старому, —заспішила, заторохкотіла жінка (Петльов., Хотинці, 1949, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 357.