ЗАТЛУМИ́ТИ, умлю́, у́миш; мн. затлу́млять; док., перех., розм.. Подавити, заглушити. Я не можу обернутися в покірну машину.. і затлумити в собі всі поривання (Л. Укр., III, 1952, 547); * Образно. Так хай же слава невмируща Про тебе скрізь загомонить, І ні злоба, ні заздрість злюща її повік не затлумить (Сам., І, 1958, 152); // рідко. Пригнітити. [Дрейсігер:], Що се вас так затлумило? Чи вам хто в’язи скрутив? (Л. Укр., IV, 1954, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 354.