Про УКРЛІТ.ORG

затичка

ЗА́ТИЧКА, и, ж.

1. Корок, пробка, чіп і т. ін. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати (Н.-Лев., III, 1596, 185); Він викручує помалу скляну затичку і нюхає настій гірського зілля (Кол., Терен.., 1959, 333); * У порівн. Він одразу вилетів, наче та затичка від шампанського (Кучер, Прощай.., 1957, 199); // Будь-що, чим затикають який-небудь отвір. На землі обіч дірки, виритої в соломі (а біля неї й сніп — затичка для тої дірки) лежав з забинтованою головою вчорашній утікач-кулеметник (Головко, І, 1957, 361); Допомагав [Іван] шинкарці переливати на припічку киплячу варенуху, що з неї, з нового горшка щойно зняли широку затичку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958. 359). .

2. перен., рідко. Велика кількість, скупчення кого-, чого-небудь, що запруджує щось, заважає рухові. — Здоров, братику. Не сподівався тебе побачити в цій людській затичці (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 264).

3. заст. Квітка, якою прикрашають дівчата своє волосся.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 350.

За́тичка, ки, ж.

1) Пробка, то, чѣмъ закупориваютъ, затыкаютъ. Чоловік скоренько заткнув пляшку, перехрестив затичку, та знов у воду. Ном. № 1254.

2) Цвѣтокъ, который втыкается въ волосы дѣвушекъ для украшенія. Вх. Зн. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 107.

вгору