ЗАТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. зати́х, ла, ло; док.
1. Переставати видавати або утворювати які-небудь звуки; замовкати. Соловейко на калині То затихав, то щебетав (Шевч., II, 1953, 27); Чути було, як Проць приспівував.. Як доходив до хати, то замовкав, а на воротях геть затих (Стеф., І, 1949, 22); Натовп затих, але на мить. Знов загув, зашумував (Головко, II, 1957, 158); Затихли віщі струни, які будили піснею серця (Гонч., Вибр., 1959, 123); // перен. Переставати виявляти ознаки життя. Темніє. Табір затихає (Л. Укр., І, 1951, 146); Комісар дав Кризі вистріляти всі набої й потім вийшов.. на вулицю, що затихла (Ю. Янов., І, 1958, 107); // безос. В камері затихло (Вас., І, 1959, 203).
2. Переставати звучати, лунати, чутися. Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (Вас., І, 1959, 125); Біля воріт затихає сміх (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 30); Чутно тільки, як ступні рипотять у тихому морозному повітрі. Далі і ступні затихли (Мирний, III, 1954, 46); В Рокитному, як в’їхали в глибоку балку, трохи затих гуркіт коліс (Головко, II, 1957, 140); // безос. Розтявся дзвінкий, але сумний-пресумний голос. Затихло (Коцюб., І, 1955, 98).
3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи). Дощ поступово затихає (Збан., Сеспель, 1961, 41); [Домаха:] Який славний вітрець зранку подихав, а тепер зовсім затих (Крон., II, 1958, 160); // Зменшуватися в дії, в силі її вияву; припинятися. Споконвіку велась у підліщан непримиренна війна з багатіями.. Війна між ними на деякий час то затихала.., то раптом знову набиралася сили й завзяття (Крот., Вибр., 1959, 18); Давня ворожнеча між хлопцями не затихла (Головко, II, 1957, 418); Бій, що так раптово почався, так само раптово й затих (Цюпа, Три явори, 1958, 19); // Робитися менш відчутним (про біль, почуття); угамовуватися. Дишеться якось легше, на серці затихають муки (Мирний, III, 1954, 32); Таблетки, здається, допомагали, біль у голові затихав (Хижняк, Тамара, 1959, 204).
4. тільки док., рідко. Померти; здохнути. Ягнятко більше не озвалось… На світі нажилось, награлось… Затихло… (Гл., Вибр., 1957, 100); Стрепенулась [стара], вжалена смертним болем у саме серце, впала на подушку, відкинула вбік руку, затихла (Цюпа, Назустріч.., 1958, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 350.