ЗАТИ́СКАТИ, аю, аєш, дек., перех., розм. Замучити, давлячи, мнучи, обіймаючи і т. ін.
ЗАТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАТИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. зати́снув і зати́с, ла, ло; док., перех. 1 Міцно охоплюючи або тримаючи, притискати, здавлювати шо-небудь чимось, у чомусь; стискати. Дмитрик з радісним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жмені гроші на хліб (Коцюб., І, 1955, 133); Брови полковника лізли вгору, а вус він затискав ще міцніше між зубів (Смолич, Світанок.., 1953, 219); При обпилюванні деталь міцно затискують у лещатах (Гурток «Умілі руки..», 1955, 92); Вона боляче затиснула долонями голову (Кучер, Чорноморці, 1956, 179); Марина затиснула між коліна непокірну пілку спідниці (Епік, Тв., 1958, 548); Мимоволі ми спинились і затиснули в руках зброю (Збан., Ліс. красуня, 1955, 3); Наринський затис підборіддя в кулак (Шовк., Інженери, 1956, 26); // тільки док. Здушивши, придушивши, позбавити можливості рухатися, пересуватися. Змій схопив його, затис І у небо геть поніс (Перв., Райдуга.., 1960, 170); Одвалилась мерзла стіна і затисла Пашкова дерев’яним кріпленням (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 38).
◊ Зати́снути в кула́к-— позбавити кого-небудь прав, волі, поставити в залежне становище від себе. Гузир людина зажерлива.. В кулак затиснув і дітей (Чорн., Пісні.., 1958, 85); Зати́снути в леща́та — поставити в безвихідне, залежне від кого— чого-небудь становище. Фітельберга затисло у свої лещата Федеральне бюро розслідування (Рибак, Час.., 1960, 334).
2. перен. Позбавляти можливості вільно рухатися, пересуватися, відтіснивши куди-небудь, заступивши шлях, оточивши і т. ін. На перерві спіймали Федю, затиснули в куток, напались гуртом на нього: — Ти признайся, розкажи (Ряб., Жайворонки, 1957, 181); Вони [вороги] можуть.. піти на дзот і в обхід, затиснути його з двох боків у кліщі (Кучер, Чорноморці, 1956, 349); Знають фашисти річку Віслу — там червоні їх затисли (Укр.. присл.., 1955, 426); // Поміщати, всовувати куди-небудь. Красиво підіймається до неба робота людини, а саму людину затиснули у вузеньку смердючу клітку тюрми. І тільки один пан винен у всьому (Стельмах, Хліб.., 1959, 455); Тієї ночі Захарова довго плакала, затиснувши в подушку обличчя (Донч., II, 1956, 114).
3. розм. Міцно притискати одне до одного, стуляти. Він затискав зуби та кріпився, щоб не стогнати (Коцюб., І, 1955, 359); Диригент користується.. головно правою рукою.. Долоні й пальців не випростовує, але й не затискає в кулак; держить їх вільно і легко (Осн.. диригув., 1960, 12); Катерина ображено затисла тонкі злі губи (Збан., Ліс. красуня, 1955,17); // Закривати що-небудь стуляючи, притискаючи. Затискала [дівчина] очі, щойно входили до класу вчителі в казенних уніформах (Кач., II, 1958, 32); Він помітив Горбатюка, що, зціпивши зуби, затискував рану на долоні, з якої струменіла свіжа кров (Руд., Остання шабля, 1959, 178); Ольга тихенько засміялась, кокетливо затиснувши долонями вуха (Вільде, Сестри.., 1958, 527).
Затиска́ти (зати́снути) дух (ди́хання і т. ін.), безос. — про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. У Любові Прохорівни затиснуло дух у грудях (Ле, Міжгір’я, 1953, 74); Затиска́ти (зати́снути) кула́к (кулаки́, кулачки́) — міцно стуляти пальці в кулак під впливом якого-небудь почуття (гніву, обурення, переляку і т. ін.). Дехто затиснув кулак і мовби намірявся ударити (Черемш., Тв., 1960, 63); Захар не один раз.. затискав кулачки й грозився: «Як виросту, я…» (Ле, Право.., 1957, 14); Вова, з переляку затиснувши кулачки, не міг повернутися в ліжку (Трубл., І, 1955, 122)
4. перен., розм. Робити утиски щодо кого-, чого-небудь, заважати вільному розвиткові когось, чогось. [Кандиба:] Я прошу мене не затискувати… (До Батури і Верби) Я щасливий передати вам найщиріше вітання від голови нашої сільради (Корн., II, 1955, 204); — Затиснув він нас… оцей Нехльода. Слова сказати не смій (Шиян, Баланда, 1957, 39); Багатії мов у кулак затиснули бідаків і не дають вільно дихнути (Чорн., Визвол. земля, 1959, 39).
◊ Затиска́ти (зати́скувати, зати́снути) кри́тику — заважати, позбавляти можливості критикувати. Партія наказала мені ніде і ніколи не затискати, а, навпаки, розвивати критику (Собко, Біле полум’я, 1958, 169).
5. перен., рідко. Стримувати що-небудь, не давати проявитися чомусь. Я затискав у серці муку (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 100); Я допоміг моєму сусідові затиснути у собі погане, викликавши наперед хороше (Томч., Готель.., 1960, 270); // Витісняти що-небудь собою, припиняти прояв чогось. Чорні хмари низько нависли над землею і ось-ось затиснуть, задушать рожеву смужку вечірньої зорі (Хор., Ковила, 1960, 12); Туман густою масою затиснув найменші звуки в селі (Ле, Опов. та нариси, 1950, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 348.