ЗАТИ́КАТИ¹ , аю, аєш, док., розм. Почати тикати, часто звертаючись до кого-небудь на «ти».

ЗАТИ́КАТИ², аю, аєш, док., розм. Почати тикати чим-небудь у щось. Вона механічно схопила шитво, нахилилась над ним і нервово затикала голкою (Коцюб., II, 1955, 292).

ЗАТИ́КАТИ³ див. затика́ти².

ЗАТИКА́ТИ¹ , а́ю, а́єш, недок., ЗАТКНУ́ТИ, ну́, не́ш і діал. ЗАТКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Закривати який-небудь отвір, засуваючи в нього щось. Люди не говорять, а кричать так, що хоч вуха затикай (Коцюб., III, 1956, 270); Крізь борт струменить вода. Моряк на передній лаві кидається затикати пролам (Мушк., Серце.., 1962, 234); Терлецький налив в малесеньку чарку горілки.. й заткнув графин затичкою (Н.-Лев., III, 1956, 44); З-під коріння з-під верби джерело било, що й кулаком не заткати (Свидн., Люборацькі, 1955, 209).

◊ Затика́ти ву́ха — не звертати уваги на що-небудь. Чіпка не чув нічого того, а Мотря, хоч і чула, та затикала вуха (Мирний, II, 1954, 215); Затика́ти (заткну́ти) ді́рки — нашвидкуруч, частково заповнювати нестачу в чому-небудь. Важко було заткнути всі дірки в бюджеті мізерною зарплатою оркестранта (Дмит., Розлука, 1957, 22); Затика́ти (заткну́ти, затка́ти) ро́та (го́рло, пе́льку і т. ін.] — примушувати замовкнути. Дощ картечі слали.. І чужим гарматам день за днем Затикали пельки ми вогнем (Гірник, Сонце.., 1958, 92); [Настя:] Дав [Горох] розперезатися Чирві. Чого рота йому не заткнув?! (Мик., І, 1957, 68); Людям рота не заткаєш (Фр., III, 1950, 117).

2. розм. Всувати, встромляти що-небудь кудись. Він їх [квіти] рвав і затикав у свій буйний волос (Стеф., І, 1949, 105); Литка закрутив ганчірку і, підвівшись навшпиньки, заткнув її під товсту солом’яну стріху (Епік, Тв., 1958, 254); — Лижі заткнемо у сніг, і вони будуть для нас ніби орієнтиром (Вільде, Сестри.., 1958, 540); // Засувати за що-небудь. Василь затикав хустку кінчиком за пояс (Н.-Лев., II, 1956, 429); Баба Федора принесла з церкви вербову гілочку і заткнула її за ікону (Донч., III, 1956, 96); Дім як слід позамикавши І за пояс ключ заткавши, В лазню почалапав він (Фр., XII, 1953, 212); // Класти куди-небудь так, щоб не було видно. Мати мовчки снувала по кімнаті й затикала в темні кутки Маркові костюмчики (Панч, В дорозі, 1959, 112); Франка.. швидко згорнула білизну, вискочила на двір, побігла за стіжок і з непочатого боку від сторонніх очей заткнула в сіно (Чорн., Потік.., 1956, 42).

◊ Затика́ти (заткну́ти) за по́яс — перевершувати кого-небудь в чомусь. Кулеметник був, — батька за пояс затикав (Рудь, Гомін.., 1959, 86); Після трилітньої науки він так читав, що й дяка заткне за пояс (Мирний, IV, 1955, 35).

ЗАТИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАТИ́КАТИ, зати́чу, зати́чеш і зати́каю, зати́каєш, док., перех., заст. Прикрашати кого-, що-небудь чимось; заквітчувати (квітами, зеленню). Та й вирвемо квіточку зелененьку, та й затичем Марусю молоденьку (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 346.

Зати́кати, ка́ю, єш, сов. в. заткну́ти, ну́, не́ш, гл.

1) Затыкать, заткнуть (отверстіе). Я такими дурнями верхи затикаю. Чуб. V. 76. Проїв дірку у бичка, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув. Рудч. Ск. II. 8.

2) Затыкать, заткнуть за что либо. Заток сопілку за пояс. Федьк.

8) Втыкать, воткнуть, водружать, водрузить. Затикають з одного боку на човні бунчук, з другого прапор. К. Бай. 92.

Зати́кати, ти́чу, чеш, гл. Украсить цвѣтами, заткнувъ ихъ въ волоса, головной уборъ. Та й вирвемо квіточку зелененьку, та й затичем Марусю молоденьку. Мил. 134. Затичу біжник запашним зіллям. Г. Барв. 278.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 106.