ЗАТА́СКУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗАТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Заносити кого-, що-небудь далеко або так, що важко знайти, повернути. То-бо я тебе маленьким Затаскав туди [в пущу] від неньки! (Манж., Тв., 1955, 175); Парубки зняли з петель ворота і затаскали їх аж на греблю (Донч., III, 1956, 98); // Заводити, поміщати куди-небудь. Тимоху затаскали в монастир, та ще й на дев’ять місяців (Свидн., Любрацькі, 1955, 204); // безос. [Баба Киля:] Путні люди до міста горнуться, а тебе в плавні затаскало (Баш, П’єси, 1958, 153).

ЗАТА́СКУВАТИ², ую, уєш, недок.. ЗАТАСКА́ТИ а́ю, а́єш, док., перех., розм. Робити брудним, старим, користуючись, недбало носячи (звичайно одяг).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 342.

Зата́скувати, кую, єш, сов. в. затаска́ти, ка́ю, єш, гл.

1) Затаскивать, затащить, куда-нибудь. Собаки десь уже і ягня (зарізане) затаскали. Мнж. 134.

2) = Запроторити 2. Тимоху (попа, за кару) затаскали в манастир, та ще й на дев’ять місяців. Св. Л. 300.

3) Занимать, занять притащенными предметами извѣстное мѣсто. Затаскав цареві дровами увесь двір. Мнж. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 105.