ЗАТАНЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. перех. і неперех. Почати танцювати. Дід Галактіон затанцював на одній нозі чи то трепака, чи то польки, вигукуючи якісь слова (Донч., VI, 1957, 46); Затанцювала [Зося].., мовби топчучи закаблуками своє лихо (Стельмах, І, 1962, 279); // Виконати певний танок.
2. неперех., перен. Почати підстрибувати, роблячи рухи, що нагадують танок. Коли ж спробував скочити на одного з них молодший табунник, кінь одразу затанцював на місці, потім звився дибки (Тулуб, В степу.., 1964, 321); Хвилина перерви минула, знову прозвучав гонг, і почався бій. Знову затанцювали по пружній повсті рингу легкі спортсмени (Собко, Звич. життя, 1957, 158).
3. неперех., перин. Почати робити швидкі безладні або рівномірні рухи. Шлюпка затанцювала на місці (Трубл., І, 1955, 307); Затанцювали на току раз по раз, злітаючи вгору, крилаті ціпи (Цюпа, Назустріч.., 1958, 106); Його сива, м’яка борідка затанцювала дрібно й хутко (Мик., II, 1957, 388); Світло електричних ліхтариків затанцювало на стінах кімнат (Скл., Карпати, II, 1954, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 341.