Про УКРЛІТ.ORG

затамовувати

ЗАТАМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Зупиняти, затримувати вільний рух чого-небудь. Нурла затамовував потік вище, одводив його до себе і давав воду свому куткові (Коцюб., І, 1955, 394); Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панциря міцніше, аби кров затамувати (Л. Укр., І, 1951, 433); Звечора морозцем затамувало весняні потоки (Ле, Мої листи, 1945, 81).

Затамо́вувати (затамува́ти) ди́хання (дух, ві́ддих і т. ін.): а) переставати або дуже тихо якийсь час дихати (щоб зробитися непомітним або внаслідок переляку, сильного враження і т. ін.). Обивателі міста щільно зачиняли віконниці, замикали двері й, здавалось, затамовували дихання, намагаючись нічим не привернути до себе уваги війська (Панч, В дорозі, 1959, 69); Сахно злякано затамувала віддих (Смолич, І, 1958, 91); б) (безос.) про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. Семенові затамувало дух у грудях (Коцюб., І, 1955, 126).

2. Переборювати, стримувати, припиняти вияв чого-небудь, якихось почуттів. Його оченята дивилися суворо, і дрібненькі зуби міцно вп’ялися в нижню губу, затамовуючи крик (Собко, Скеля.., 1961, 138); Щоб затамувати в собі страх, кожен говорив голосніше, ніж треба (Панч, Мир, 1937, 32); // Приховувати, зберігати в таємниці яке-небудь почуття. Антон свою ненависть до Хомахи затамовував удаваною чемністю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 205); В грудях вони затамували насторожену злість до нього (Ле, Міжгір’я, 1953, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 341.

вгору