ЗАТАМО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до затамува́ти. Ледве чутні, затамовані глухими дверима кроки Валєнса зникали у нічній тиші (Собко, Зор. крила, 1950, 192).

2. у знач. прикм. Приглушений, стриманий. У цій тиші стало чути важке, затамоване дихання багатьох людей (Скл., Святослав, 1959, 150); Часом в її темних очах — ні-ні, та й пробіжить тінь затамованого смутку (Ткач, Плем’я.., 1961, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 341.