ЗАТАЛА́НИТИ, ню, ниш, док.

1. перех., розм. Придбати завдяки щасливому випадкові Він і швець добрий; тілько, що заталанить, то все й прогайнує в одну ніч (Барв., Опов.., 1902, 272).

2. неперех., безос. Несподівано вдатися, пощастити. [Конон:] Ось послухай, Тетясю, як нам зразу заталанило. Те, об чім ми з тобою марили, може скоро і справдиться (Кроп., III, 1959, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 341.

Затала́нити, ню, ниш, гл. Пріобрѣсть по счастливой случайности. Що вдень загорюєш, то за ніч прогайнуєш, а що заталаниш, — то музики наймаєш. Чуб. V. 479. Він і швець добрий, тільки що заталанить, то все й прогайнує. Г. Барв. 272.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 104.