ЗАТАВРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до затаврува́ти; // затавро́вано, безос. присудк. сл. У «Наймичці» [Карпенка-Карого] втілено глибоку ідею великого суспільного значення. У ній звеличено найбільш пригноблену й безправну частину селянства, затавровано прокляттям експлуататорську верхівку села (Життя К.-Карого, 1957, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 341.