ЗАСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засуди́ти. — Я був засуджений до смерті за політику (Стельмах, II, 1962, 291); Революція 1905 р. повністю показала, що старі порядки в російському селі засуджені історією безповоротно (Ленін, 16, 1949, 317); * У порівн. Поки пани повставали, вона як засуджена на смерть ходила (Мирний, III, 1954, 235); // засу́джено, безос. присудк. сл. Гнат дізнається, що його засуджено на заслання в Сибір… (Коцюб., І, 1955, 77); // у знач. ім. засуджений, ного, ч., засу́джена, ної, ж. Людина, яку засудили до якої-небудь міри покарання. Засуджені йшли, тримаючи один одного під руки (Дмит., Наречена, 1959, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 338.