ЗА́СТУМ, а, ч., діал. Глухий закуток; глушина. [Фауст:] Вітки, що опали в застумі духмянім, Малюються чіткіш передо мною (Гете, Фауст, перекл. Лу-каша, 1955, 198); * У порівн. — Прощай, Остапе!.. Чи не краще було б нам і не знатись з тобою, не чувати, що по таких орандах, мов у пущі по звірячих застумах, діється? (Барв., Опов.., 1902, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 336.

За́стум, ма, м. Укромное мѣсто, пустынное глухое мѣсто. Сховалась ти на відпочинок, як лебідь в тихі застуми води. К. ПС. 130. І засвітився світ по застумах московських. К. Дз. 15. Чи не сором тобі покидати нас і по застумах цього ліса блукати без нас? Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 102.